Увійти

Дата: 09.12.2015
Новини Всі новини




12.10.2016

За даними Міністерства охорони здоров’я України, в Україні налічується близько 16 000 дітей, які потребують паліативної допомоги.

Паліативна допомога дітям — активна комплексна допомога тіла, розуму і душі хворої дитини із невиліковними хворобами протягом її життя, а також підтримка її родини. Паліативна допомога спрямована на підвищення якості життя пацієнта . Паліативна допомога починається, коли невиліковне захворювання тільки діагностовано і триває незалежно від того, отримує дитина спеціальну (спрямовану на лікування ) терапію чи ні.

Міфи і факти про паліативну допомогу дітям
1. Міф «Невиліковно хворі
діти найчастіше мають онкологічні
захворювання»
Реальність. Онкозахворювання
серед невиліковних хвороб
становлять лише 5%.
2. Міф «Паліативна допомога дітям — це виключно полегшення симптомів»
Реальність. Паліативна допомога дітям – це філософія комплексної підтримки невиліковно хворої дитини та її сім’ї, що складається з фізичних, емоційних, психологічних, духовних та соціальних компонентів.
3. Міф «Допомога невиліковно хворим — це гроші на вітер».
Реальність. Відмова у допомозі невиліковно хворій дитині і її родині – ознака моральної деградація суспільства.
4. Міф «Невиліковно хворі діти мають обмежені інтелектуальні здібності, а тому не потрібні суспільству»
Реальність. Більшість дітей з такими захворюваннями мають високий інтелект, різноманітні таланти, мрії, прагнення. Навіть якщо дитина не володіє такими здібностями, саме вона перевіряє суспільство на людяність.
5. Міф «Дітей можна лікувати як дорослих»
Реальність. Діти думають, спілкуються, відчувають, люблять не так як дорослі. Вони постійно розвиваються, щодня відкривають щось нове для себе, пізнають цей світ як і звичайні діти. Просто вони потребують спеціальних сервісів, послуг, які б забезпечували деякі їхні потреби.
6. Міф «Важко оцінити ступінь больового синдрому у немовлят, у маленьких дітей, тому небезпечно їм призначати знеболювальне чи іншу медичну терапію»
Реальність. У світі давно існують методики оцінки больового синдрому у дітей і навіть у немовлят, які в Україні практично не застосовуються.
7. Міф «Отримання паліативної допомоги означає скору смерть».
Реальність. Паліативна допомога допомагає невиліковно хворій дитині прожити свій, визначений Богом строк життя максимально комфортно, осмислено і радісно. Цей термін життя не має чітких меж. Він може тривати роками і десятиліттями. Паліативна допомога дітям – це гідне життя за будь-якого невиліковного діагнозу, гідне життя всієї її сім’ї.
Якщо в сім’ї невиліковно хвора дитина, особливо в термінальній стадії захворювання, знижується якість життя усієї родини. В Україні близько 8-16 тис. дітей потребують паліативної допомоги.
Група 1
Пацієнти із захворюваннями, небезпечними для життя, при яких радикальне лікування можливе, але може бути неефективним (такі як рак, незворотні порушення в серці, нирках тощо)
Група 2
Пацієнти із захворюваннями, при яких тривале інтенсивне лікування спрямоване на продовження життя і дозволяє бути активним, але можлива передчасна смерть (муковисцидоз,нейроденегеративні захворювання та ін.)
Група 3
Пацієнти з прогресуючими тяжкими довготривалими захворюваннями, при який надається лише паліативна допомога (м’язова дистрофія, хвороба Баттена, мукополісахаридоз …)
Група 4
Пацієнти з необоротною прогресуючою хворобою, що призводить до важких порушень і ускладнень, якіспричиняють передчасну смерть (тяжкі органічні ураження ЦНС, інші)




07.05.2016

Борги Близько півроку тому мій хороший знайомий взяв в борг у мене 5000 грн на 2 тижні до зарплати. Проте гроші так і не повернув, мовляв, немає зайвих. Я розраховую на ці гроші і чекати вже немає терпіння. Договір займу укладався на словах, тому куди звертатись, я не знаю. На що я можу розраховувати в даній ситуації? Як правильно укладати такі договори, щоб не залишись обдуреним?

Відповідь на питання дає студент юридичного факультету Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Воронцов Володимир:

Якщо «хороший знайомий» (позичальник) добровільно не хоче повертати позичені грошові кошти, то правильним та надійним варіантом буде звернутися до суду із позовною заявою про стягнення боргу з позичальника. Але, варто зазначити те, що оскільки договір був заключний в усній формі, то потрібно довести факт надання у позику грошових коштів позичальнику. Доказами які можуть підтвердити зазначені обставини можуть бути свідки, листування між позикодавцем та позичальником, фото-, відеозаписи, записані телефонні розмови, або щире зізнання позичальника у залі судового засідання.

Відповідна до статті 1046 Цивільного кодексу України(надалі — ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно до статті 1047 договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян(НМДГ), а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми.

НМДГ = 17 грн.

17 грн. х 10=170 => обов’язкова письмова форма.

Тобто, якщо сума позики є більшою ніж 170 грн., то такий договір позики потрібно заключати у письмовій формі, але недотримання письмової форми не тягне за собою недійсність договору.

Відповідно до ч. 2, ст.. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як правило у відносинах між фізичними особами позичальник під час отримання речей або грошових коштів від позичальника видає останньому розписку про отримання визначеної кількості майна або грошей. В розписці також вказуються термін повернення грошей або речей позикодавцю, а також відсоток за користування одержаними коштами. Розписка не замінює сам договір позики і не є письмовою формою договору позики. Однак розписка є важливим документом, який може підтвердити існування договору позики, розмір фактично одержаних майна або грошей, а також розмір плати за користування позикою. Переважна судова практика Верховного суду України свідчить, що при наявності оригіналу розписки у позикодавця та пред’явлення останнім позовних вимог до позичальника про повернення майна або грошових коштів такі позовні вимоги задовольняються.

Відповідно до ст. 545 якщо позичальник видав позикодавцю борговий документ, позикодавець, приймаючи виконання зобов’язання, повинен повернути його позичальнику.





07.05.2016

 

Квартиранти Я здаю квартиру молодому подружжю, яке планує незабаром дітей. Мене знайомі налякали, що у випадку народження дитини, я не зможу виселити квартирантів у разі несплати квартплати. Яка процедура виселення квартирантів з дитиною у разі несплати буде правомірною? Які проблеми можуть бути?

Аліна Бабенко

Відповідь на питання дає  студентка Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Бабенко Аліна:

Відповідно до частини 3 статті 47 Конституції України «Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ч. 1 ст. 810 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) житла одна сторона — власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

За ч.  1 ст. 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.

Окрім того, ч. 3 ст. 815 ЦК України закріплює те, що наймач зобов’язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов’язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 816 ЦК України у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов’язків щодо користування житлом. А ч. 3 ст. 816 говорить про те, що якщо наймачами житла є кілька осіб, їхні обов’язки за договором найму житла є солідарними.

Ч. 3 ст. 820 ЦК України зазначає, що  наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за користування житлом не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.

Також щодо розірвання договору оренди житла, то ЦК України закріплює у п. 1 ч. 2 ст. 825, що договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі: 1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі — понад два рази.

А ч. 1 ст. 826 ЦК України визначає, що у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.

Роз’яснення Міністерства юстиції України від 05. 01. 2011 р. «Договір найму (оренди) житлового приміщення» Частиною першою  статті 811 Кодексу не передбачено обов’язкового  нотаріального  посвідчення  договору  найму  житла. Проте, за правилом частини четвертої статті 209 Кодексу
правочин,  який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному
посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Відповідно до статті  54  Закону  України  «Про  нотаріат»  нотаріуси,  зокрема,  посвідчують  угоди,  щодо яких законодавством встановлено обов’язкову нотаріальну форму,  а також за бажанням сторін й інші угоди.

     Нотаріус при посвідченні,  на бажання сторін,  договору найму (оренди) житла для проживання  (квартири,  її  частини,  житлового будинку,  його частини),  належних фізичним та юридичним особам на
праві власності, відповідно до пункту 112 Інструкції, вимагає  витяг  з Реєстру прав власності на нерухоме майно і,  для огляду,  правовстановлювальний документ про належність  наймодавцю житла, що здається в найм (оренду).

     Відповідно до    пункту    114    вищезазначеної   Інструкції,  у тексті договору найму (оренди) житла  обов’язково зазначаються особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи, відповідно до статті 816 Кодексу,  набувають  рівних  з наймачем прав та обов’язків щодо користування житлом.  Наймач несе відповідальність перед  наймодавцем  за  порушення  умов  договору особами, які проживають разом з ним. Якщо наймачами житла є кілька осіб,  їхні обов’язки за  договором  найму  житла  є  солідарними.
Порядок  користування  житлом  наймачем  та особами,  які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору — встановлюється за рішенням суду.

         При посвідченні згаданих договорів  нотаріус,  відповідно  до пункту 117   Інструкції,  роз’яснює  сторонам необхідність їх реєстрації у відповідних органах,  про що робиться відмітка   в   тексті   посвідчувального   напису.  У  разі,  якщо наймодавцем по договору  є  фізична  особа,  яка  не  є  суб’єктом
підприємницької   діяльності,   нотаріус   зобов’язаний  надіслати інформацію про посвідчення такого договору податковому  органу  за основним  місцем  проживання  платника  податку  —  орендодавця за
формою та в спосіб, установленими Кабінетом Міністрів України. Відповідно до  статті  4   Закону   України   «Про   державну реєстрацію речових   прав   на  нерухоме  майно  та  їх  обтяжень» обов’язковій  державній  реєстрації підлягають,   крім   інших,  право  користування  (найму,  оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами.

Проте, відповідно  до  Кодексу житло як об’єкт нерухомості виокремлено в  окрему  правову  категорію  і  не  може ототожнюватися  з  об’єктами,  речові  права щодо яких виникають з підстав, визначених  параграфом 4 глави 58 «Найм (оренда)» Кодексу. З огляду на загальні засади регулювання відносин найму
(оренди),  що  визначені Кодексом,  а також виходячи із положень Закону,  норми останнього щодо обов’язковості державної реєстрації такого речового права як користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними  спорудами,  їх  окремими частинами,  не  поширюються  на  правовідносини,  що  виникають  з договорів найму (оренди) житла.

Таким чином, до 1 січня 2011 р. договір оренди житла підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню згідно пп. 9.1.4 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб». Тепер же аналіз положень пп. 170.1.5 Податкового кодексу України дає підставу зробити висновок, що є два варіанти: або проста письмова форма, або нотаріально посвідчена.

У першому випадку відповідальність за сплату прибуткового податку, якщо орендодавець — фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, лежить на самому орендодавцю. У другому — його податковим агентом є нотаріус, який, згідно пп. «Б» пп. 170.1.5 Податкового кодексу України, повинен направити відповідне повідомлення до органів податкової служби за податковою адресою платника податків (орендодавця) в день посвідчення договору оренди.

            Згідно зі статтею 65, 109 ЖИТЛОВОГО  КОДЕКСУ  УКРАЇНСЬКОЇ  РСР від 30.06.1983 № 5464-X (далі – ЖК України)  наймач вправі  в  установленому  порядку  за письмовою згодою всіх членів сім’ї,  які проживають разом з ним,  вселити в займане ним жиле приміщення  свою дружину,  дітей, батьків, а також інших осіб.  На вселення до батьків їх  неповнолітніх  дітей  зазначеної згоди не потрібно.              Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають  рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням,  якщо при вселенні  між  цими  особами,  наймачем  та членами його сім’ї,  які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.             Стаття 169 закріплює, що у разі припинення договору найму жилого приміщення в  будинку (квартирі),   що   належить   громадянинові   на  праві  приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов’язані звільнити  жиле  приміщення,  а  в  разі  відмовлення — підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Отож, за умовами фабули можна припустити, що житло у цієї сім’ї відсунє,  а тому необхідно звернутися до статті 132-2 ЖК України «Порядок надання і користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання», яка зазначає, що  Жилі приміщення  з  фондів  житла  для тимчасового проживання надаються громадянам за умови,  що для них  таке  житло  є  єдиним місцем  проживання  і  їх сукупний доход недостатній для придбання або  найму  іншого  жилого  приміщення.  Першочергове   право   на забезпечення  жилим  приміщенням  з  фондів  житла для тимчасового проживання мають сім’ї з  неповнолітніми  дітьми,  вагітні  жінки, особи, які втратили працездатність, та особи пенсійного віку.  Формування фондів    житла    для    тимчасового   проживання здійснюється у  порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Громадяни, яким надане жиле приміщення  з  фондів  житла  для тимчасового проживання,  не мають права приватизувати,  обмінювати та здійснювати поділ  цього  жилого  приміщення,  здавати  його  в піднайм або вселяти в нього інших мешканців.  Жилі приміщення  з  фондів  житла  для тимчасового проживання надаються на строк до одного року з можливістю  продовження  цього строку  у  разі  неспроможності  мешканця  цього приміщення набути альтернативне  місце  проживання.

            Також існує і Постанова КМУ від 31.03.2004 № 402 «Про затвердження Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання»              Пункт 2 цього Порядку вказує, що житлові   приміщення  з  фондів  житла  для  тимчасового проживання надаються громадянам за умови, якщо: таке житло  є  єдиним місцем проживання,  а їх сукупний дохід недостатній для придбання або найму іншого житлового приміщення.            Але, на даний момент існує величезна проблема із реалізацією положень цього порядку в реальному житті. Тому, із впевненістю сказати про те, що Ваша проблема буде вирішена із наймачами, абсолютно не можна. Тобто, це та проблема, яка гальмує право наймодавця, тобто власника виселити за несплату наймачів.            Проте, у будь якому випадку, є можливість та законне право звернення до суду. Але, суд відмовиться виставити подружжя з дитиною «на вулицю», якщо іншого житла у них немає. Але, тут слід зробити дуже важливе зауваження: все це стосується лише того випадку, коли між сторонами є укладений договір найму (оренди) житла, а без нього практично ніяк, зокрема, наймач не доведе своє право на проживання в квартирі.              Також, у разі наявності такого договору найму житла, необхідно дивитись, на який строк укладено такий договір. Але, як у запропонованій фабулі, власник бажає виселити наймачів через невнесення плати, а тому згідно із ч. 2 ст. 825 ЦК України за рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше одного року для відновлення житла, якщо протягом строку, визначеного судом, наймач не усуне допущених порушень, суд за повторним позовом наймодавця постановляє рішення про розірвання договору найму житла. На прохання наймача суд може відстрочити виконання рішення не більше ніж на один рік.            Також до цього слід сказати, що навіть якщо є договір і власник звернувся до суду, суд відмовить у виселенні подружжя з дитиною, але не більше ніж на один рік. І тут слід нагадати, що хоч він не виселить, але сплачувати плату за договором змусить, адже це, очевидно передбачено в договорі, а це обов’язок наймача.             Якщо навіть припустити те, що суд відмовить у виселенні, все ж це не буде тривати вічно, зазвичай до 1 року. Утім, наймодавець має за це цей час отримувати плату за проживання згідно з договором. Також, існує ще й можливість, передбачена Законом України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від 02.06.2005 № 2623-IV, де у статті 1 вказується, що бездомність —   соціальне   становище    людини,    зумовлене відсутністю в неї будь-якого житла, призначеного та придатного для проживання. Також стаття 19 цього закону говорить про те, що закладами соціального захисту для бездомних осіб є:  будинок нічного перебування; центр реінтеграції бездомних осіб; соціальний готель; інші заклади, що надають послуги бездомним особам. Заклади соціального захисту для бездомних осіб створюються  місцевими   органами   виконавчої   влади  та  органами  місцевого самоврядування,  об’єднаннями громадян, релігійними організаціями, підприємствами,  установами,  організаціями  незалежно  від  форми власності, фізичними особами відповідно до потреб регіону. Засновник може  утворити  заклад  соціального   захисту   для  бездомних осіб — центр комплексного обслуговування бездомних осіб. Структурні  або  відокремлені  підрозділи  такого  закладу  можуть надавати  послуги,  що надаються закладами,  зазначеними в частині першій цієї статті.             Таким чином, можна сказати про те, що можливість хоча би тимчасового проживання все ж декількома актами закріплена, проте чи є це реально можливим з точки зору реалізації – це вже питання не наймодавця.            Отож, узагальнено щодо проблем, з якими може зіткнутися наймач при вирішенні цієї проблеми:1) вік дитини подружжя, через який суд може відмовити у виселенні;2) суд може дати час для усунення порушень, тому необхідно буде ще почекати;3) у разі відсутності договору оренди (найму) житла наймодавцю взагалі недоцільно звертатися до суду, адже з, одного боку, він сам дозволив проживати у своїй власності інших осіб, з другого боку, він оминув процедуру письмового укладення договору, чим убезпечив себе від порушень наймача, з третього боку, він, оминувши порядок укладення договору та відповідну процедуру, не сплачує податок, який юридично повинен би сплачувати, а фактично – цього не робить;4) відсутність іншого житла у наймачів, що у суді, при наявності договору та неповнолітньої(малолітньої дитини) гратиме дуже важливу роль;5) у разі відсутності договору – просто здійснити самостійно таке виселення, яким би можливо, негуманним воно було. У такому разі, просто, якщо це можливо для власника – надати небагато часу для сплати несплаченої плати та для підшукування іншого житла наймачем; 6) судова тяганина, а в цей час проживання наймачів у квартирі власника.            Це, зокрема, лише деякі проблеми, але на практиці їх може виникнути в рази більше під впливом різних чинників.            Тому, якщо є договір – звертайтесь до суду, а якщо його немає, то немає і правової підстави проживання в квартирі сторонніх осіб, а відтак, виселення може здійснити самостійно.





02.05.2016

Нарешті ми визначили 10 найкращих учасників, які потрапляють до 2 етапу конкурсу «Маємо право, бо Ми-Украіна!»
Щербин Денис
Прикасар Тетяна
Зенченко Анна
Коковін Олег
Бабенко Аліна
Яковлев Роман
Ліхачевська Ангеліна
Воронцов Володимир
Закоморний Ярослав
Лозко Андрій
Вітаємо!

Обговорення